Українська (Україна) 
Русский 
Серед об’єктивів для системи Sony E особливо виділяються серії G Master та Zeiss (ZA).
Серія G має забезпечувати захмарну якість зображення, швидке фокусування та рекордну світлосилу, а ZA — художню картинку (?), все ж таки над оптикою працювали інженери Carl Zeiss!
Однак залишимо ці поділи на совісті маркетологів. На мою думку, нічого "чужорідного" в об’єктивах серії Zeiss немає. Це ті ж об’єктиви під систему Sony, що легко впізнаються при першому ж погляді всередину.
Але на ремонт потрапив справжній монстр — Planar T* FE 50mm F1.4 ZA. У порівнянні з іншими 50мм об’єктивами зі світлосилою 1:1.4, цей вражає насамперед вагою і габаритами.
Таких величезних «п’ятдесяток» мені ще не доводилося тримати в руках, хіба що Sigma 50mm 1.4 Art — теж важкувата.
Картинка з нього також надзвичайно хороша — надрізка вже на відкритій діафрагмі, приємне боке... Але описати його характер словами не беруся — я ж все ж таки ремонтом займаюсь, а не фотографую.
Після розбирання ж у мене буквально відвисла щелепа — настільки ретельно й дорого все тут спроєктовано.
Але повернімося до причини ремонту. Дефект нетиповий — дуже смикане, нестійке фокусування, яке часто пролітає точку максимальної різкості. У ручному режимі при найменшому обертанні кільця фокусування фокусування стрибає з краю в край. А при вимиканні мотор ще й посвистує.
Тож розбираємо й шукаємо несправність!
Як і в багатьох об’єктивах Sony, розбирання ведеться як з боку передньої лінзи, так і з боку байонета.
Після відкручування 4 гвинтів байонета трохи зсуньте його вбік для доступу до роз'єму шлейфа контактів: відкрийте замок — байонет можна відкласти вбік.
Усі шлейфи від материнської плати — від’єднати, плату — зняти.
Далі відкручуємо зовнішній корпус — ще 4 гвинти. Він просто знімається вгору, однак випадає кулька перемикача "клацання/плавно" кільця діафрагми — обережно!
Переходимо до передньої частини:
Незвично, але декоративне кільце спереду тримається на двосторонній клейкій стрічці — підчепити його шпателем не складно.
Під ним — гвинти кріплення кільця світлофільтра. Після демонтажу його і кільця ручного фокуса з’являється доступ до найцікавішого.
Захисна скоба тримає плату драйвера мотора. Що за мотор — поки не ясно, але цікаво.
Плату можна від’єднати і відкрутити верхній кожух:
Тут інженери відійшли від принципів зручності та ремонтопридатності — роз’єм датчика ручного фокуса сховали за корпусом. Але шлейфик можна акуратно витягнути — замку немає, нічого не відірвете.
Вже починає проглядатися передня лінза:
Тепер черга витягати блок лінз. Для цього відкручуємо 4 гвинти біля задньої групи лінз:
І корпус знімається в бік байонета:
Ось тут зупинюсь детальніше на конструкції. Виявилось, що за фокусування відповідає кільцевий ультразвуковий мотор — за термінологією Sony це просто SSM. Ця технологія досить стара і перекочувала сюди з об’єктивів під байонет Sony A.
За швидкістю цей мотор абсолютно не поступається модним «штирьовим» моторам, але точно додає ваги об’єктиву.
Для роботи будь-який ультразвуковий мотор потребує зворотного зв’язку про положення свого ротора. Для цього зазвичай використовуються три технології: контактний магнітний датчик, безконтактний магнітний датчик і оптичний датчик.
- Контактний магнітний датчик — це по суті поєднання магнітної стрічки (як у магнітофонах) і магнітної головки, однак не індуктивної, а магніторезистивної (MR-head).
- Безконтактний магнітний датчик — технічно дуже схожий на контактний, але щоб працювати із зазором, намагніченість стрічки має бути сильнішою. Така стрічка вже не стрічка, а прямий брусок з феромагнітним шаром. Цей тип не зустрічається в обертових механізмах, тільки в лінійних.
- Оптичні датчики полюбляє Canon. Вони теж бувають різні, іноді дуже екзотичні — з лазером, наприклад.
Завдання датчика — генерувати періодичний сигнал під час переміщення фокусувальної лінзи. Часто (а в магнітних — завжди) він видає два сигнали зі зсувом у 90°, що дозволяє визначати не тільки наскільки перемістилась лінза, а й в який бік.
У цьому об’єктиві одразу виявився магнітний датчик разом із магнітною стрічкою на обідку фокусувального кільця. Я впізнав його — такі масово використовуються в об’єктивах Nikon!
Але поверхнева перевірка не виявила проблем із датчиком, і що важливо — об’єктив реагував на його відключення! А якщо різниця між «підключено» та «відключено» є — ймовірно, вузол робочий.
Увага! Подальше розбирання зачіпає оптичне юстування. Даремно я туди поліз, і вам не раджу.
У цьому об’єктиві прямо на фокусувальній лінзі знайшовся другий набір датчиків — безконтактний магнітний сенсор і брусок!
Це, звісно, надмірно — очевидно. Але інженерам видніше.
Однак і на відключення другого датчика об’єктив також реагував!
Далі без осцилографа не обійтись: я перевірив сигнали з датчиків під час переміщення лінзи. Внутрішній безконтактний — справний, а ось контактний виявився несправним.
Сигнал був лише на одному з його виходів, інший — притягнутий до землі.
Знайти оригінальний датчик я не зміг, тому довелося створити "химеру" — об’єктив Sony із головкою від Nikon.
Суть модифікації — на рідний кронштейн переклеюється сама голівка. Донором став Nikon 24–70mm F2.8 G — запчастину я йому ще поверну.
Вийшло так:
Результат:
Після заміни все працює, а після повторного юстування — ще й прекрасно знімає.