Статті та обзори

Я приймаю «природні» пошкодження з розумінням. Ну з’їла вода пів камери — буває. Ну корпус тріснув після удару — окей.

Але коли всередині хтось криворукий ще й додав проблем — от тут я лютую.

Ця камера надійшла зі скаргою: «зовсім не працює дисплей, камера перезавантажується після вибору мови, і взагалі якось не дуже».

Як виявилось — навіть скарга була брехнею. Камера повністю мертва, жодної реакції на кнопку живлення.

"Полтинник" зі світлосилою 1:1.4 — найпопулярніша й, мабуть, найбільш страждаюча модель в історії фотографії. Безперечно, масовість перебільшує кількість проблем, але об’єктивно — є до чого прискіпатися.

Судіть самі:

• Перші випуски страждали від найлегших ударів - деформувався гелікоїд, ручне й автофокусування відмовляли.
• З часом зношувався планетарний редуктор механізму фокусування, що давало неприємне деренчання при ручному фокусуванні й автофокусі.
• Двигун, що застосовується в ньому, має обмежений ресурс і просто виходить з ладу, навіть якщо об'єктив не кидати, не топити й експлуатувати обережно.

Мені дістався екземпляр, що поєднує перші два пункти — от його я розберу та відремонтую.

Серед об’єктивів для системи Sony E особливо виділяються серії G Master та Zeiss (ZA).

Серія G має забезпечувати захмарну якість зображення, швидке фокусування та рекордну світлосилу, а ZA — художню картинку (?), все ж таки над оптикою працювали інженери Carl Zeiss!

Однак залишимо ці поділи на совісті маркетологів. На мою думку, нічого "чужорідного" в об’єктивах серії Zeiss немає. Це ті ж об’єктиви під систему Sony, що легко впізнаються при першому ж погляді всередину.

Але на ремонт потрапив справжній монстр — Planar T* FE 50mm F1.4 ZA. У порівнянні з іншими 50мм об’єктивами зі світлосилою 1:1.4, цей вражає насамперед вагою і габаритами.

Таких величезних «п’ятдесяток» мені ще не доводилося тримати в руках, хіба що Sigma 50mm 1.4 Art — теж важкувата.

Картинка з нього також надзвичайно хороша — надрізка вже на відкритій діафрагмі, приємне боке... Але описати його характер словами не беруся — я ж все ж таки ремонтом займаюсь, а не фотографую.

Після розбирання ж у мене буквально відвисла щелепа — настільки ретельно й дорого все тут спроєктовано.

Але повернімося до причини ремонту. Дефект нетиповий — дуже смикане, нестійке фокусування, яке часто пролітає точку максимальної різкості. У ручному режимі при найменшому обертанні кільця фокусування фокусування стрибає з краю в край. А при вимиканні мотор ще й посвистує.

Тож розбираємо й шукаємо несправність!

Надзвичайно типова поломка надзвичайно хорошого об’єктива – Sony FE 90 mm F2.8 G OSS – після удару не бачиться камерою.

У цьому об’єктиві застосована фірмова технологія фокусування – ПрямоПривідний НадЗвуковий Мотор (DDSSM, Direct Drive Super Sonic Motor), але з однією особливістю: таких моторів тут два.

По суті це ультразвуковий лінійний двигун, який уперше дебютував саме в такому вигляді ще у Minolta/Sony A100 – і там рухав матрицю. Лінза пересувається по прямому штоку за рахунок мікродеформацій, переданих пьєзокристалом. Форма імпульсів спеціально підібрана (пилообразний сигнал з різким «обривом»), щоб лінза могла рухатися в обох напрямках.

Ось у цьому й полягає проблема надійності таких моторів: вага лінзи взаємодіє з мотором, який не є суцільною частиною і доволі крихкий. Двигун може буквально розколотися – як в місці з’єднання штовхача з пьєзокерамікою, так і в самій кераміці.

Ось і цей "бойовий" екземпляр явно на ремонті після удару.