Світлосильні автофокусні об'єктиви південнокорейської компанії Samyang — надзвичайно цікаві й трохи недооцінені.
Компанія пройшла шлях від повністю ручних «об'єктивів для бідних» до повноцінно сумісних автофокусних моделей. І досягла успіху — сучасні об'єктиви серії AF не просто мають якийсь автофокус, а оснащені «модними» ультразвуковими моторами власної розробки.
З огляду на дуже гідну картинку, я би сміливо ставив їх у один ряд із фірмовими фіксами та універсальними зумами.
Звісно, в цій діжці меду є міліграм дьогтю — надійність поки що не є сильною стороною.
Судіть самі, типові несправності включають:
- Вихід з ладу ультразвукового мотора;
- Заклинювання діафрагми;
- Буквально злам навпіл в місці кріплення байонета.
На виправдання можна сказати, що інших поломок практично не трапляється, а ті, що є — ремонтуються досить просто й з високим відсотком успішності.
Під катом — ремонт усього, на основі досвіду з 5 (!) однаковими об'єктивами Samyang AF 35/1.4 FE, які потрапили до майстерні одночасно.
На верстаку сьогодні:
- Об'єктив №1: Не повністю відкривається діафрагма, через що бачитсья камерою не завжди.
- Об'єктив №2, 3: Автофокус не працює зовсім. Камерою не бачиться геть.
- Об'єктив №4: Кумедне поєднання перших двох несправностей плюс спроба ремонту.
- Об'єктив №5: Зламане кріплення байонета, й через той самий удар вийшов з ладу ультразвуковий мотор.
Починаємо з розбирання — на щастя, воно тут максимально просте (майже) без нюансів.
Майже — бо доступ до деяких вузлів передбачає юстування. Зроблене воно дуже грамотно, але чутливе, і щоб повернути об'єктив у бездоганний стан, треба мати певні навички — ці виробничі тонкощі я залишу за кадром.
Об'єктив розбирається і з боку передньої лінзи, і з боку байонета. За класикою — відкручується все, що видно, і виймається декоративна вставка байонета. Після цього сам байонет піддягається і відводиться вбік від плати:
Три гвинти утримують корпус із назвою моделі — на ньому немає жодних елементів, і він просто знімається:
Якщо кріплення байонета не зламані, плату відкручувати не потрібно — достатньо від’єднати 3 шлейфи:
Після цього, відкрутивши ще 4 гвинти, можна зняти блок задньої лінзи. Саме на ньому тримається плата та вся маса об'єктива. Усе, що потрібно для найнеприємнішої поломки — упустити камеру на підлогу, навіть у чохлі. 4 стійки цього не витримують, і байонет відлітає в один бік (разом із платою і шлейфом), а об'єктив — в інший.
На цьому розбирання задньої частини завершено. Якщо проблема лише в автофокусі — можна пропустити кілька наступних кроків. Щоб дістатися до модуля діафрагми, об'єктив треба розібрати спереду. За допомогою спаннера (легко) відкручується декоративна заглушка, а в глибині ховаються три гвинти кільця кріплення світлофільтра:
Кільце світлофільтра знімається просто, а щоб зняти кільце фокуса, потрібно відкрутити кріплення датчика ручного фокуса й зрушити його до центру:
‼Увага‼
Наступні кроки потрібні лише для ремонту діафрагми й збивають оптичну юстировку першої групи лінз! Просто так їх робити не варто.
Першу групу лінз утримують три білі колари та три гвинти, вкручені в стінки основного бареля:
Колари позиціонують лінзу грубо, а гвинти — точно фіксують. Якщо не чіпати латунні направляючі, не переплутати положення лінзи (позначте перед зняттям), і не перетягнути фіксуючі гвинти, то юстування майже не зміниться.
Діафрагма (а лінза знімалась саме для доступу до неї) не кріпиться гвинтами — просто тримається на двох пластикових вставках:
Виймається вперед, і в моєму випадку була трохи розсипана:
Три гвинти тримають половинки разом і задають початкове положення пелюсток — при складанні встановіть гвинти за відбитками:
Для перевірки плавності ходу пелюстки знімаються, а внутрішнє кільце обертається вручну. Запам’ятайте відчуття — саме такою легкою має бути вся діафрагма в зібраному стані.
Пелюстки укладаються за класичним правилом: кінчик першого — проти годинникової стрілки, наступного — за годинниковою. Останні два пелюстки слід завести під перший — це найкропіткіша частина:
В одному випадку діафрагма була зіпсована мастилом (звідки воно тільки береться?), допомогла мийка. В іншому — заклинило на f/1.8, причина незрозуміла, але ослаблення гвинтів буквально на чверть оберту допомогло.
Переходимо до фокуса.
Блок моторів містить лише фокусувальну лінзу, не має юстувань і знімається після викручування видимих гвинтів. Перед тим обов'язково відклейте шлейф:
Ось і мотор!
Простий і елегантний — за класифікацією Sony це DDSWM, простіше кажучи — п’єзомотор-палка. Або навіть дві палки. Два ідентичні п’єзоелементи з обох боків фокусної лінзи передають вібрацію на два штифти, по яких лінза рухається за рахунок сили тертя. Один несправний мотор — і лінза взагалі не рухається, бо подолати тертя пасивного штифта інший не здатен. На відміну від Sony, тут лише одна можлива несправність: штифт відклеюється від шару кераміки. Розбираємо далі й переконуємось.
З кожного боку послаблюємо (не відкручуємо повністю) два гвинти, що притискають пластину до штифта. Від’єднуємо шлейф датчика й відкручуємо плату — після цього фокусна лінза знімається:
Цікавий момент: датчики бувають двох типів! Я завжди думав, що бувають лише оптичні (лінійка з мікронасічками та відкритий оптопара):
До речі, мені досі не ясно, як Samyang змусив такий датчик працювати. Принцип нібито простий — плата формує імпульс при кожному зсуві лінзи на один штрих лінійки. Але в Canon перед оптичним датчиком стоїть решітка з іншим кроком, що створює інтерференцію. Тут же — ніякої маски, оптопара поперек штрихів:
Розмір оптопари явно більший за штрих, тож як вона взагалі це «бачить» — загадка. Можливо, працює якась DSP-магія в мікроконтролері на платі.
У ще одному об’єктиві був магнітний датчик:
Це просто брусок сильно намагніченої речовини. Схожий на стрічку з касети, але товстіший. Датчик монолітний, всередину не заглянеш. Можливо, це магніторезистивна головка — але вона має бути дуже близько, щоб фіксувати переміщення. Знову загадка.
Розбираємо мотор, щоб побачити, що ж сталося. Потрібно відкрутити по одному гвинту, що тримають штифт автофокусу:
Несправність очевидна — штифт просто відклеївся від п’єзомотора:
Чудово! Ремонт простий: мікроскопічна крапля суперклею на місце з’єднання, зібрати, легенько притиснути — й залишити на годину до повного затвердіння. Для перевірки я використовую конфігурацію «у повітрі», щоб не збирати-знову розбирати, якщо щось піде не так:
Отже, перші чотири об’єктиви — повністю відремонтовані.
П’ятий — найскладніший: розламаний пластик просто так не склеїш. Але й тут є рішення.
Отже, всі чотири стійки, на яких тримався об'єктив, залишилися на байонеті:
Ремонт ускладнює те, що плата охоплює стійки без зазору:
Рішення: вивільнити стійки від гвинтів і вклеїти суперклеєм точно в те саме місце, тріщина-в-тріщину. Спроба лише одна, тому попередньо стійку треба ідеально зорієнтувати. Після затвердіння клею — стару різьбу треба пройти свердлом трохи більшого діаметра, щоб гвинт байонета не чіплявся. Далі важливо: тонким свердлом просвердлити отвір крізь корпус задньої лінзи, щоб навантаження переносилось на стінку, а не на стійку:
Потрібні довші гвинти — щоб після збирання вони трохи виступали за площину деталі:
Коли жорсткість конструкції загалом відновлено, треба вивести кожну стійку на однакову висоту — компенсуючи деформацію від удару та шар клею. Мені вистачило штангенциркуля, але іноді знадобиться мікрометр із плитою:
Ну і трохи відеоконтенту:
Готово! 5 із 5 об'єктивів повернуті до життя помірними зусиллями.
Натхнення у зйомці та насолоди від чудової техніки!