Я приймаю «природні» пошкодження з розумінням. Ну з’їла вода пів камери — буває. Ну корпус тріснув після удару — окей.
Але коли всередині хтось криворукий ще й додав проблем — от тут я лютую.
Ця камера надійшла зі скаргою: «зовсім не працює дисплей, камера перезавантажується після вибору мови, і взагалі якось не дуже».
Як виявилось — навіть скарга була брехнею. Камера повністю мертва, жодної реакції на кнопку живлення.
"Полтинник" зі світлосилою 1:1.4 — найпопулярніша й, мабуть, найбільш страждаюча модель в історії фотографії. Безперечно, масовість перебільшує кількість проблем, але об’єктивно — є до чого прискіпатися.
Судіть самі:
Мені дістався екземпляр, що поєднує перші два пункти — от його я розберу та відремонтую.
Серед об’єктивів для системи Sony E особливо виділяються серії G Master та Zeiss (ZA).
Серія G має забезпечувати захмарну якість зображення, швидке фокусування та рекордну світлосилу, а ZA — художню картинку (?), все ж таки над оптикою працювали інженери Carl Zeiss!
Однак залишимо ці поділи на совісті маркетологів. На мою думку, нічого "чужорідного" в об’єктивах серії Zeiss немає. Це ті ж об’єктиви під систему Sony, що легко впізнаються при першому ж погляді всередину.
Але на ремонт потрапив справжній монстр — Planar T* FE 50mm F1.4 ZA. У порівнянні з іншими 50мм об’єктивами зі світлосилою 1:1.4, цей вражає насамперед вагою і габаритами.
Таких величезних «п’ятдесяток» мені ще не доводилося тримати в руках, хіба що Sigma 50mm 1.4 Art — теж важкувата.
Картинка з нього також надзвичайно хороша — надрізка вже на відкритій діафрагмі, приємне боке... Але описати його характер словами не беруся — я ж все ж таки ремонтом займаюсь, а не фотографую.
Після розбирання ж у мене буквально відвисла щелепа — настільки ретельно й дорого все тут спроєктовано.
Але повернімося до причини ремонту. Дефект нетиповий — дуже смикане, нестійке фокусування, яке часто пролітає точку максимальної різкості. У ручному режимі при найменшому обертанні кільця фокусування фокусування стрибає з краю в край. А при вимиканні мотор ще й посвистує.
Тож розбираємо й шукаємо несправність!
Надзвичайно типова поломка надзвичайно хорошого об’єктива – Sony FE 90 mm F2.8 G OSS – після удару не бачиться камерою.
У цьому об’єктиві застосована фірмова технологія фокусування – ПрямоПривідний НадЗвуковий Мотор (DDSSM, Direct Drive Super Sonic Motor), але з однією особливістю: таких моторів тут два.
По суті це ультразвуковий лінійний двигун, який уперше дебютував саме в такому вигляді ще у Minolta/Sony A100 – і там рухав матрицю. Лінза пересувається по прямому штоку за рахунок мікродеформацій, переданих пьєзокристалом. Форма імпульсів спеціально підібрана (пилообразний сигнал з різким «обривом»), щоб лінза могла рухатися в обох напрямках.
Ось у цьому й полягає проблема надійності таких моторів: вага лінзи взаємодіє з мотором, який не є суцільною частиною і доволі крихкий. Двигун може буквально розколотися – як в місці з’єднання штовхача з пьєзокерамікою, так і в самій кераміці.
Ось і цей "бойовий" екземпляр явно на ремонті після удару.
Я щиро люблю об’єктиви для бездзеркалок серії Sigma DN Art світлосилою 2.8.
Вони дають чудову картинку, мають три зручні фокусні відстані (19мм, 30мм та 60мм) і дуже компактну конструкцію. У корпусі розміром з "млинець" інженери реалізували дуже гідну оптику з відмінною різкістю та приємним малюнком.
Не менш щиро люблю цю серію і за її типові болячки — настільки типові, що трапляються трохи рідше, ніж завжди — і при цьому ремонтуються дуже просто.
Цього разу об’єктив (19мм, під систему Panasonic/Olympus micro 4/3) не подавав жодних ознак життя, окрім стороннього шуму, і при підключенні до камери видавав помилку.
З радістю розберемо його і подивимося, що ж цього разу сталося.
Українська (Україна) 
Русский